15.04.2013 р. 
Весна прийшла. Нарешті український Гідрометцентр твердить, що не буде мінусової температури (навіть уночі). Чесно кажучи, набридло ходити у зимовому одязі, дістали пуховики і хутряне взуття. Хочеться волі для організму.
Ми пережили, справді, неприємний затяжний період холодів і негоди. Природа прокидається, а з нею і покращується настрій у людей. Трохи легше буде пересуватися громадським транспортом – пасажири будуть не такими об’мними. Справді, було шість повних місяців зимового терпіння. Це трохи діставало.
Читати далі...
Весняний позитив
Весна прийшла. Нарешті український Гідрометцентр твердить, що не буде мінусової температури (навіть уночі). Чесно кажучи, набридло ходити у зимовому одязі, дістали пуховики і хутряне взуття. Хочеться волі для організму.
Ми пережили, справді, неприємний затяжний період холодів і негоди. Природа прокидається, а з нею і покращується настрій у людей. Трохи легше буде пересуватися громадським транспортом – пасажири будуть не такими об’мними. Справді, було шість повних місяців зимового терпіння. Це трохи діставало.
Читати далі...
Убивство найвищого посадовця австрійської монархії у коронному краї Галичині не минуло без агресивної поведінки польської спільноти. 12 квітня 1908 року стало початком українських погромів у Львові. Потім ці події поширилися.
Позиція українських політиків, які повністю засудили вчинок М. Січинського, у ситуації, що склалася, не стримала хвилі антиукраїнських нападок з боку польської громадськості Галичини. Українці, здавалося б, втратили усіх політичних симпатиків у польському таборі. Польська преса з приводу вбивства намісника сповна вилила свій гнів на весь український народ.
Історія цікава штука-наука. Часто й не підозрюємо, що між сучасними народами, які зараз живуть у злагоді, без особливих претензій, могли бути серйозні протистояння. З нашими сусідами поляками прийшлося повоювати в княжу добу за Львів, у козацькі часи за незалежність… Потім нас завоювали Австрія з Росією і ми, часто, разом боролись проти окупантів.
Із в’язниці відпустили Юрія Луценка. Цього українського політика досить дивним чином посадили і таким же методом – швидко і дивно – випустили. Зрозуміло, що чоловік сидів як політичний в’язень. За нього особисто можна порадіти.
Зрештою, сама особистість Луценка викликає позитивні емоції. Він чи не єдиний публічний діяч, чиї дії в українському політикумі не переходили межі здорового глузду. Він ніколи не плазував перед шефами, завжди мав свій (досить здоровий) погляд на події в державі. Не пам’ятаю, щоб говорив дурниці про світле майбутнє чи ідеалізував українських політичних діячів, навіть тих які були і є його друзями і соратниками.
Не спиться Воробусу і він вирішив сісти за комп’ютер і поділитися своїми враженнями від перегляду поєдинку 1/4 фіналу Ліги чемпіонів у якому зустрічалися німецька Боруссія та іспанська Малага.
У першому матчі цих команд, що відбувався в Іспанії було зафіксовано нічию 0-0 і питання виходу у півфінал змагань вирішувалося саме сьогодні. І хто б міг подумати що цей поєдинок буде таким результативним.
А він таки ним став. Але, про все по-порядку.
Скільки ми, українці, уже обговорювали тему «пАкращення» нашого життя? Разів сто п’ятдесят? Мільйон? Сорок сім мільйонів разів?... Уже всі, хто міг і хотів (і навіть не хотів) поржали над нашим урядом з його дурнуватими звітами про ріст економіки, еволюцію процесів демократизації і боротьбу з корупцією.
Тиждень, що минув був політично напруженим. Емоції політиків та людей, що прийшли їх підтримати на вулиці Києва зашкалювали. Політичне хамство парламентарів переходило в особисті образи. Розлючені громадяни, не витримуючи нахабства і зверхності поведінки можновладців, уже були готові на радикальні кроки. Завершилось, правда все лише сніжкометанням по депутатах-регіоналах.
Колись у біографії автора цих рядків був період, коли він проживав у Польщі. Недовго. Неповних три місяці. Жилось комфортно, бо займався приємними для себе справами та ще й отримував досить таки немаленьку платню. Влаштовував як побут, так і громадський транспорт, ціни на продукти харчування. Нормально.
У Києві нове політичне диво. Комусь прийшло в голову, що не час вирішувати державні питання на роботі (у міністерствах, комітетах Верховної Ради, на сесійних засіданнях), тобто в кабінеті, а краще за чаркою, по буху з дєвачкамі.
Продовжую ділитися своїми враженнями від нещодавньої поїздки на гірськолижний курорт Буковель. Про тему катання вже було сказано дуже багато, а зараз поговоримо про організаційні моменти, один із них – це дороги.
По приїзді до Львова багато хто із моїх знайомих тільки і задавали мені запитання наступного типу, цитую: «Як тобі, Ігоре, курорт, чи вартує туди їхати?»