Схоже, що потрохи, але епопея із скандальним пам’ятником Андрею Шептицькому у місті Львові підходить до свого завершення.
Якщо поглянути в історію, то було всіляке. Це протести людей щодо зрубу дерев у скверику навпроти церкви, і саме спорудження пам’ятника, знову протести людей, розкладання наметів, потім перемир’я.
Одним словом, було весело. Хоча, ще й досі є люди, які вважають, що пам’ятник можна було поставити в іншому місці, дорогу залишити такою якою вона була і не було би цих всіх скандалів.
Читати далі...
10.01.2016 р. 
Інколи коли дивлюся на те, як поводять себе люди в тій чи іншій ситуації розумію, що в нас в країні далеко не все так добре як здається. Зміни мають бути й починати їх треба робити перш за все із себе.
Багато наших людей не знають елементарних правил поведінки у тому ж таки громадському транспорті. Головне щоб тобі добре було, а що робить інший – це вже нікого не цікавить.
Розповім про два таких випадки, які мені нещодавно довелося побачити у наших улюблених маршрутках.
Читати далі...
Ну, і завершальною публікацією на сьогодні буде пост на тему транспорту.
Любить Воробус критикувати громадський транспорт нашого міста. І не тому, що я так вже його не люблю, а хочу навпаки щоб він був якісним, водії з повагою ставилися до своїх пасажирів і «билися» за них.
Сподіваюся в найближчому часі він таким і стане, принаймні у 2016 році очікую впровадження електронного квитка та запуск на люди нового рухому складу.
А то вже огидно якось їздити в цих смердючих маршрутках.
Продовжуємо…
І знову будемо говорити на тему морозів, але тепер не лише про саму природу, а і його взаємодію із транспортом.
Сидів вчора ваш покірний цілий день в хаті, відлежувався перед робочим тижнем, а вже ввечері вирішив поїхати в центр прогулятися.
Святкову ялинку та різдвяний ярмарок я то бачив, але от мої друзяки ще ні.
Тому, прийшлося їм скласти компанію в прогулянці.
Є у Воробуса хороший приятель в якого завжди є цікаві ідеї щодо відпочинку. От і зараз у нього виникла ідея поїхати кататися на лижах не коли-небудь, а на сам Новий рік – 1 січня.
Коли одні люди святкують, то інші кайфово відпочивають.
Знаю, ви зараз задасте питання, а де ж кататися на цих лижах, бо біля Львова снігу нема, а на той же Буковель 1 січня туристичні автобуси не їдуть?
Вихід є, тому що можна їхати своїм ходом і навіть не обов’язково для цього використовувати свій власний транспорт.
Можна, як то кажуть, їхати з пересадками громадським транспортом.
Як саме і скільки грошей прийдеться викласти з гаманця читайте далі.
Черговий робочий день триває, надворі вже середа, не так далеко п’ятниця. Тому, мусимо трохи ще перебути і вже незабаром будемо відпочивати.
Те, що у природі зараз спостерігаються аномалії напишу вже згодом, а поки що саме ця тепла погода дозволила мені вийти під час обіду на вулицю та прогулятися вулицею Стуса.
Там, як відомо, тривають роботи по прокладанню трамвайної колії на Сихів.
Як і обіцяв вчора Воробус, сьогодні поділюся своїми враженнями від відвідин площі Святого Юрія.
Як відомо, там окрім пам’ятника Шептицькому ще й планують будувати дорогу. Десь та й такий вид транспорту як тролейбус то має їздити.
До встановлення пам’ятника їздив, а тепер маршрути №9, 10, 2, 12 лише їздять до привокзальної площі.
Все-таки, щоб там не казали, а водії в сучасному світі явно зневажають електротранспорт.
Коли не сідаю, особливо, у трамвай, то бачу як цей вид громадського транспорту просто таки простоює у заторах.
От живий приклад сьогодні. Поспішав з обіду на роботу, сів у трамвай, думав швидко заїхати, а натомість на вулиці Підвальній трамваї як стали у затори, то думав виходити і йти пішки.
Щось мені здається у нормальних цивілізованих країнах громадський транспорт якось стараюся пропускати, а тут як не водій, то рагуль.
Кажуть, що залізницею подорожувати найбільш безпечніше. З цим можна погодитися і багато людей не проти була би їздити потягами, але ті ж умови проїзду бажають бути кращими.
Тут справа навіть не в електронних квитках (їх вже давно мали запровадити на всі напрями), а в тому, що часто пасажир заходить у вагон і бачить, що ще нікуди він не їхав, а вже псується враження про майбутню поїзду.
Двері в купе не зачиняються, з туалету постійно смердить, вішалки зламані. Одним словом, над цими питаннями залізниці треба задуматися.
Не можемо ми жити собі спокійно: ходити на роботу, відпочивати, дивитися футбол тощо.
Вічно з’являються які-небудь розумники, що починають щось чудимо й від того життя міста може паралізуватися.
Ще в обід, коли виходив із роботи батько телефонував Воробусу і говорив, щоб я не пробував їхати додому чи по робочих справах електротранспортом, бо місто просто таки паралізоване – електротранспорт фактично із самого ранку «вмер».
Думав це не надовго, трамваї ж часто псуються або ж їм хтось стає на дорозі й від того цей транспорт не їздить.