9.11.2012 р. 
Після смерті Івана Мазепи на Лівобережній Україні, що була під впливами Російської імперії, правив гетьман Іван Скоропадський. Він діяв виключно у руслі політики Петра І і, навіть, організовував збройний опір еміграційним козацьким військам підвладним гетьманові Пилипу Орлику.
У 1722 році Петро І створив Малоросійську колегію для управління українськими територіями. Старий гетьман Скоропадський мусів тоді віддати значні владні повноваження. Не сприймаючи «паралельної» чужої влади Скоропадський захворів і передав свої повноваження наказному (призначуваному) гетьманові Павлові Полуботку. Згодом Скоропадський помер.
Читати далі...
Скарб гетьмана Павла Полуботка
Після смерті Івана Мазепи на Лівобережній Україні, що була під впливами Російської імперії, правив гетьман Іван Скоропадський. Він діяв виключно у руслі політики Петра І і, навіть, організовував збройний опір еміграційним козацьким військам підвладним гетьманові Пилипу Орлику.
У 1722 році Петро І створив Малоросійську колегію для управління українськими територіями. Старий гетьман Скоропадський мусів тоді віддати значні владні повноваження. Не сприймаючи «паралельної» чужої влади Скоропадський захворів і передав свої повноваження наказному (призначуваному) гетьманові Павлові Полуботку. Згодом Скоропадський помер.
Читати далі...
За гетьманування Івана Мазепи, коли той вирішив заключити союз із шведським королем проти Москви (1708 рік), російський цар Петро І змусив частину козацької верхівки обрати ще одного гетьмана. Ним став Іван Скоропадський, якого визнавали московити.
Гетьман Іван Мазепа (1687-1709) був представником типової козацької олігархії періоду «руїни». Він прийшов до влади коли молодий російський цар Петро І, почав кампанію піднесення своєї державності. Для цих інтересів підпорядковувалися усі можливі ресурси, у тому числі українське козацтво.
Активна позиція політиків «Свободи» з вимогами дотримання законності та об’єктивності під час перерахунку голосів в одномандатних округах демонструє реальну потугу самої партії і свідому (!) підтримку українців такої позиції. Навіть п’ять-сім округів, де рвалися до Ради братки, показали організованість українських національних сил боротися до перемоги.
Пройшло таки досить багато комуняків до Верховної Ради. Як би нам, західнякам, було це неприємно, але мусимо поки терпіти той старий та психічно хворий «камуністіческій» електорат.
Центральною політичною фігурою між гетьмануванням Богдана Хмельницького та періодом «руїни» (поділом Гетьманщини на правобережну і лівобережну) був гетьман Іван Виговський (1657-1659).
Результат виборчої кампанії в Україні і ніби очікуваний, і ніби оригінальний: вони – вибори не виграли, а ми – вибори не програли.
Цікавим фактом стала ідеологічна поляризація мешканців держави. Якщо на кількох останніх виборах електорат ділився на прихильників регіоналів і ющо-юлівців, то тепер більше зросло розшарування на марксистів і націоналістів.
Потроху влягаються емоції, що виплескувалися під час виборчої кампанії до парламенту. Політики і електорат зараз у стані пост виборного синдрому. Зрештою, результат прогнозований, крім феномену «Свободи».
Але побоювання, що «данєцкія» візмуть конституційну більшість не справдилися. Вони навіть не будуть мати 300 голосів разом з комуняками та тушками. Правда формування уряду буде за б.-блакитними і кумачевими.
Галичина з кінця ХVІІІ століття належала австрійській короні. Аж до початку ХХ століття українці по два берега Дніпра не мали державності. Під завершення Першої світової війни дві основні імперії, що воювали одна проти одної розпадаються.
Історично склалося так, що українці були одними з перших у своєму політичному розвитку, хто використовував принцип виборності і демократизму. Коли у пізнє середньовіччя усі європейські країни були монархіями, козаки вже обирали собі владу шляхом голосування. При чому, виборчу процедуру проходили усі посадовці Гетьманщини: від десятника до гетьмана.