10.04.2013 р. 
Із в’язниці відпустили Юрія Луценка. Цього українського політика досить дивним чином посадили і таким же методом – швидко і дивно – випустили. Зрозуміло, що чоловік сидів як політичний в’язень. За нього особисто можна порадіти.
Зрештою, сама особистість Луценка викликає позитивні емоції. Він чи не єдиний публічний діяч, чиї дії в українському політикумі не переходили межі здорового глузду. Він ніколи не плазував перед шефами, завжди мав свій (досить здоровий) погляд на події в державі. Не пам’ятаю, щоб говорив дурниці про світле майбутнє чи ідеалізував українських політичних діячів, навіть тих які були і є його друзями і соратниками.
Читати далі...
Про Луценка, Європу і «реформи» в Україні
Із в’язниці відпустили Юрія Луценка. Цього українського політика досить дивним чином посадили і таким же методом – швидко і дивно – випустили. Зрозуміло, що чоловік сидів як політичний в’язень. За нього особисто можна порадіти.
Зрештою, сама особистість Луценка викликає позитивні емоції. Він чи не єдиний публічний діяч, чиї дії в українському політикумі не переходили межі здорового глузду. Він ніколи не плазував перед шефами, завжди мав свій (досить здоровий) погляд на події в державі. Не пам’ятаю, щоб говорив дурниці про світле майбутнє чи ідеалізував українських політичних діячів, навіть тих які були і є його друзями і соратниками.
Читати далі...
Тиждень, що минув був політично напруженим. Емоції політиків та людей, що прийшли їх підтримати на вулиці Києва зашкалювали. Політичне хамство парламентарів переходило в особисті образи. Розлючені громадяни, не витримуючи нахабства і зверхності поведінки можновладців, уже були готові на радикальні кроки. Завершилось, правда все лише сніжкометанням по депутатах-регіоналах.
У Києві нове політичне диво. Комусь прийшло в голову, що не час вирішувати державні питання на роботі (у міністерствах, комітетах Верховної Ради, на сесійних засіданнях), тобто в кабінеті, а краще за чаркою, по буху з дєвачкамі.
Одним із визначальних аспектів існування держави є громадянство. Громадянство – це юридично оформлений взаємозв’язок між державою та людиною, що постійно (як правило) проживає на на її (держави) території.
Громадянство України регламентується Конституцією України та Законом України «Про громадянство України». Згідно цих документів у нашій державі існує єдине громадянство (згідно статті 4 Конституції України) і воно зберігається не залежно від місця проживання людини.
Опозиційні акції «Вставай Україно!» сприяють тому, що значна частина депутатів (у тому числі й лідерів фракцій) Верховної Ради потрапляє в регіони України. На місцях, нехай здалека, але можуть вони подивитись в очі простим людям та, зрештою, хоч поверхнево оцінити низький рівень добробуту й реальні настрої громадян.
Більше як п’ять місяців пройшло з часу обрання Верхової Ради України. Надій на кардинальні і різкі до позитиву зміни у громадян, звичайно, не було. Правда, все ж жевріла думка про можливість поступу у боротьбі з корупційною та антиукраїнською складовою державної влади. Але нічого путнього в опозиції поки що не виходить.
Місяць березень, що минає, був особливим у житті українців. Снігопади накрили усю країну. Західняки пережили навіть дві хвилі. Природна аномалія викликала купу різноманітних емоцій у людей. Пан Воробус приділив значну увагу цій темі. Зробив він це абсолютно справедливо і гарненько висвітлював хронологію як снігопаду, так і боротьбу населення з ним.
Минулорічні вибори до Верховної Ради України давали нам надію на можливість позитивних змін у державі. Здавалося, що послаблення Партії регіонів змусить її лідерів піти на певні компроміси з опозицією. Зрозуміло, що поступатися тяжко, але для блага людей це можна було б зробити.
«Здавалося б», «компроміс», «благо людей» - це дійсно наївно твердити, коли йдеться про українські реалії. Начхати їм інфекційним насмарком на державу і громадян. «Регіонали» ще більше озвірилися, через відсутність керованої більшості у парламенті. Їх мудрі і хитрі радники почали вигадувати нові тактичні комбінації проти опозиції.
Багатопартійність розвинутого суспільства обов’язково передбачає різносторонність думок та політичних поглядів. Громадяни можуть мати свої погляди на розвиток сучасних суспільних відносин та історичний розвиток держави. У розвинутому суспільстві можуть існувати і комуністи з націоналістами, і ліберали з макіавеалістами. Ніхто, ніякий закон чи суспільна мораль не можуть цьому чинити опір.
Уго Чавес у кінці ХХ століття став у Венесуелі не просто національним героєм, він був ідолом для людей праці. Ідеологічно президент мудро використав добре ім’я борця за незалежність і творця ідеології “об’єднаних штатів Південної Америки” першої половини ХІХ століття Симона Болівара. Культ Болівара у латиноамериканців настільки сильний, що тільки згадка чи асоціація про нього приносить політичний успіх. Чавес запропонував нову назву країни - Боліваріанська республіка Венесуела. Така офіційна назва країни була затверджена конституцією 1999 року.