Пару днів тому мені зробили таку пропозицію. Ну як мені? В ідеалі то люди хочуть з Максом полетіти позажигати, але від безвиході згодні вже й на мене.
Ну, в Грузію без дітей – то в мене вперше, а от в Єгипет за копійки чи не щомісяця. Типу, ну чому ви не летите з нами, там же ж так дешево і класно.
Не летимо, бо Юля боїться літати, не летимо, бо двічі за літо були в Затоці, зрештою, не летимо, бо на шістьох - це дорого. Та що ви дітей не можете залишити на пару днів? Як аргументи "за" наводять і власний досвід, і досвід різних блогерів, які розповідають про свої мандрівки без дітей.
Читати далі...
13.01.2021 р. 
Нарешті знайшов час написати про мою нещодавню подорож у печери, а саме Млинки. Знаходяться вони у Тернопільській області неподалік міста Теребовля.
Їхати туди близько 200 кілометрів. Навіть колеги жартували, що їм здавалося ніби вони їдуть у вже звичний Буковель. Лижі будуть потім, а поки що нас чекали полазеньки важкопрохідними місцями.
Читати далі...
Відомий екстремал Юрич Михайлов ніяк не угомониться. На цей раз він із хлопаками вирішив у мороз піднятися на вершину Лопата. Пригадую свого часу Ігор Воробус із тим же Юричем та ще двома хлопцями ходив у ці райони. Тоді було мега важко, а тут ще й з велосипедами.
Продовжуємо...
Поспілкувавшись із місцевим жителем, ми так і нічого не зрозуміли й пішли собі далі по асфальтованій дорозі. У нас був навігатор і мінімальні уявлення про розташування Камули. Йдемо собі селом, аж раптом нас наздоганяє якась жіночка і починає розпитувати чи ми на, згадувану вище, гору. Відповіли ствердно, але щось мені ця жіночка здалася дивною.
По-перше, вона підказала нам невірний шлях, по-друге, досить швидко зникла. Чи не примара це була?
Ну що, філософію у сторону, а тепер знову подорожі.
Грудень, зима, морозяна погода, але ваш автор не припиняє подорожувати. Коли це мене зупиняло? Цього разу поїздка видалася дуже спонтанною. Чесно кажучи, не планував їхати на гору Камулу, але завдяки п. Йоргену, вдалося підкорити ще одну вершину.
Чи ходили ви в гори взимку? Думаю, що не кожен наважиться це зробити. А ось Ігор Батькович це зробив. Навіть скажу більше, я поставив собі за мету обійти всім відомі вершини саме в зимову пору року. Як досі пам'ятаю наше сходження на Хом'як. Ми тоді ледь не замерзли.
На жаль, зараз маю не так багато часу «вештатися» вихідними, але на все свій час. Що тягне мене в зимові гори? Сніг, спокій, пригоди й компанія. Не так багато людей хоче вилазити із зони комфорту, то ж треба ще знайти колег по горах.
Щось мені здається цього року аж занадто розгулявся. Напевно справа у карантині. Коли його не було, то я акцентував увагу на поїздки в іноземні країни. Підзбирував грошики, збирав народ і їхав туди, де ще не бував.
Епідемія коронавірусу наробила біди, кордони закрили й доводиться розважатися в Україні й шукати місця, де також не бував.
Східниця - невеликий бальнеологічний курорт, який колись прославився як нафтова столиця Галичини. Цілющі властивості місцевої мінеральної води типу «Нафтуся» вже давно не піддаються сумнівам, тому стійкий потік бажаючих провести свої законні відпустки та поправити здоров’я у тихій мальовничій провінції не зупиняється.
Із цими виїздами і надмірною зайнятістю, ваш автор геть забув розповісти про форт, в якому нещодавно вдалося побувати.
Його назва – Тараканівський і знаходиться він у Рівненській області неподалік Дубно. Вже багато років мріяв побувати в цьому місці. Проте, постійно мені щось заважало.
Хто з вас, читачі блогу, не був у Раковці? Є ще такі?
Хоча, чому я питаю? Звісно, що є. Особисто я років два, а той і три не бував на джерелі, куди так всі їздять. І ось, перебуваючи в музеї загиблих літаків,я не міг не скористатися нагодою з’їздити в Раковець і походити по воді.