3.04.2022 р. 
Сьогодні я вперше проспала повітряну тривогу. Почула лише сигнал про відбій. Добре, хоч чоловік все чув. Мабуть, треба класти телефон ближче або домовитись з Дімою, щоб трансформував звуковий сигнал у фізичний (головне, не дуже сильний).
Читати далі...
Війна в Україні. Підсумки 2 квітня
Сьогодні я вперше проспала повітряну тривогу. Почула лише сигнал про відбій. Добре, хоч чоловік все чув. Мабуть, треба класти телефон ближче або домовитись з Дімою, щоб трансформував звуковий сигнал у фізичний (головне, не дуже сильний).
Читати далі...
Повітряні тривоги стали щоденною традицією у Львові. За добу 3-4 точно є. Мінус: вони страшенно заважають працювати. Плюс: сирена дає можливість вчасно перейти у відносно безпечне місце. Правду кажуть, що людина може пристосуватися майже до всього, і до сирен повітряної тривоги також. Я – не виключення. Щоб не витрачати даремно час в "укритті" (коридорі чи ванній), займаюсь прибиранням цих місць. Чому б і ні.
А далі офіційна інформація від голови ВОА Максима Козицького.
В Україні запровадили кримінальну відповідальність за поширення даних, фото- та відеоматеріалів про переміщення української техніки, військових та зброї.
Вчора я вперше бачила на власні очі ворожу ракету. Достатньо близько. І навіть не одну – цілих дві. Така собі залізна паличка з маленькими крильцями. Прошурувала по небу просто перед нами, несучи вперед смерть та руїну.
Цей пост вже був написаний до того, як у Львові вдруге за день пролунала повітряна тривога. Але, викласти у світ я зумів його лише після приходу в бомбосховище.
Підсумки 23 березня 2022.
Алілуйя! Перший день без повітряних тривог у Львові. І ще хороша новина з Чорнобаївки, де наші ЗСУ в 9-й раз розквасили рашистів. Так, на тому ж місці ? Прямо пункт переробки вторсировини якийсь. От тільки нічого доброго з тієї вторсировини не зробиш. Навіть як добриво не годиться – отруйне, мабуть.
За відсутності нашої читачки Арвеніти, яка по робочих питаннях не може вести щоденник воєнної тематики, спробує щось написати й автор блогу. Одразу ж попереджаю, розпускати чуток не буду. Говорять багато чого, але як і всі решта людей довіряю лише офіційній інформації.
П'ята година львівського ранку – повітряна тривога. Пірнаю під зимову ковдру з головою, сподіваючись, що вона в разі вибуху захистить від уламків віконного скла. Думати про інші уламки нема бажання. Намагаюсь відчути невловимі сигнали інтуїції "нічого не буде – можеш спати далі". Через годину відбій. Слава тобі, Господи, і дякую за захист – Богу та ЗСУ.
Сирена, що сповіщає про повітряну тривогу, – як будильник-сюрприз. Ніколи не знаєш, коли спрацює. Цього разу це сталося о 6 ранку. Крім уже знайомого гудіння, ми не чули нічого, а от мешканцям іншого району міста пощастило менше – їм довелося чути й вибухи. Саме так, сьогодні "прилетіло" і до Львова. Кілька ракет потрапило в авіаремонтний завод. Здається, рашисти остаточно шизанулися. Хоча ні, не здається.
На фоні війни, яку розпочала проти нас клята росія життя людей фактично паралізувалося. Лише зараз потрохи починає відроджуватися малий бізнес, а саме відкриваються кінотеатри, повертаються до звичного життя люди і це фактично в тих регіонах України, де немає активних бойових дій. Хоча, й таких вже залишилося не багато.