У Львові знову нічні сирени. У довоєнні часи єдина асоціація з цим словосполученням у мене – отруйні квіти з мультика «Зоотрополіс». Сьогодні, на жаль, реальність геть інша. Загроза удару з повітря зберігалася протягом приблизно 3 годин. І страшно навіть не через очікування ймовірного вибуху, а через усвідомлення того, що вже починаєш звикати до цього моторошного звуку. Скільки ще? Стільки, скільки буде потрібно, щоб знищити погань, яка залізла на нашу землю!
Читати далі...
Підсумки 16 березня 2022
У Львові знову нічні сирени. У довоєнні часи єдина асоціація з цим словосполученням у мене – отруйні квіти з мультика «Зоотрополіс». Сьогодні, на жаль, реальність геть інша. Загроза удару з повітря зберігалася протягом приблизно 3 годин. І страшно навіть не через очікування ймовірного вибуху, а через усвідомлення того, що вже починаєш звикати до цього моторошного звуку. Скільки ще? Стільки, скільки буде потрібно, щоб знищити погань, яка залізла на нашу землю!
Читати далі...
16.03.2022 р.
Пригадуєте як колись тестували систему безпеки нашого міста й звучала сирена на фоні голосу: «Увага, всім! Повітряна тривога, практичні заходи відпрацьовуватися не будуть, зберігайте спокій!».
Підсумки 14 березня 2022.
А що я робила б сьогодні, якби не війна? Кожен з нас, мабуть, щось собі планував на тиждень, місяць чи кілька місяців вперед.
19-й день триває війна України проти клятого окупанта, який 24 лютого наглим чином напав на нашу країну, нашу землю, наших людей. За те, що ще в 2014 він відібрав Крим, Донбас взагалі мовчу. Клята русня буде горіти колись в пеклі разом зі своїм шизуватим презервативом.
Війна в Україні триває й поки що мирне життя нам не світить. Клята росія й на далі атакує наші землі, а ми з усіх сил відбиваємося, захищаємося чи як це ще можна назвати. Ворог вдався до ганебних дій – обстрілює мирне населення Хоча, ще кілька днів тому божевільний «дідуган» говорив, що будуть стріляти лише по військовій інфраструктурі.
О 5-й ранку гучна сирена повітряної тривоги висмикує зі сну. От гади рашисти! Мені в цей момент якраз снилося, що я керую бойовим літаком-винищувачем і успішно збиваю ворожий літак, який падає, охоплений полум'ям.
Сьогодні знову в повітрі пахло снігом і солоним вітром водночас, так, як пахне дорога широкими степами на Схід.
Сьогодні я вкотре пригадувала дорогу на Маріуполь. Посохлі від літа високі соняхи, які тримають своїми великими головами небо, і спів польового цвіркуна. Постукування коліс об розбиту дорогу, і вечірні романси...
Згадую як моя прабабуся розказувала мені про війну. Вона народилася 1911 році.
Враження, ніби на мені VR-шолом і я знаходжуся у віртуальній реальності якогось дикого шутера, спостерігаю за вибухами та стріляниною з укриття. Думаєш, от зараз знімеш – і все знову буде, як раніше. Але ні... Цей жах відбувається насправді. Маріуполь...
Диверсанти рф. Як виявити?