А далі поговоримо про проблеми міста. Так от, на днях вашого автора запросили зіграти футбол на вулиці Стуса у СК «Динамо».
Звісно, що погодився.
Чому б і ні? Тим більше, що тут ще ніколи не бігав, а лише бачив як люди бігали тут на двох полях. Одне з них було штучне, а друге «тупо» як в дитинстві – грунтове.
Але, не футбольними полями славилося «Динамо», а басейном де багато хто ходив плавати, здавати заліки, а спортсмени готувались, переможці та призери першостей радянського союзу, чемпіони світу та Європи тощо.
Читати далі...
12.08.2016 р. 
Як мене вже дістали ці побутові проблеми. Кожного дня як не одне, то інше. Якщо не бути пильним, то можна попастися на гачок любителям обманювати людей і, відповідно, заплатити більше грошей чим потрібно.
Наші читачі, мабуть, зрозуміли, що Воробус знову чимось незадоволений.
Читати далі...
Бачу, що вчорашня публікація про покемонів народу сподобалася.
Навіть з’явилися різноманітні коментарі. Виходить людям цікаво, їх заділо за живе. Таки є люди, що збирають по місту покемонів.
Поки наші читачі не встигли як слід все пережувати розповім про ще одну біду сьогодення – відсутність мотивації в людей.
Якщо хтось думає, що Воробус не в курсі останніх новинок у світі, то ті помиляються. Чого вартує лише гра в якій треба ходити по місті й ловити покемонів.
Автор спеціально витримав паузу для того щоб хоч трохи популярність цієї гри спала. Але, як бачу вона не те що не спала, а кожного дня набирає все більшої популярності.
Й людям вже не треба нічого в цьому житті, їм головне знайти клятих покемонів.
А далі поговоримо на тему бізнесу, адже вчора ваш автор вирішив зробити черговий експеримент.
Можливо його би не було якби не випадок. Якраз перебував на обіді й гуляючи вулицею Івана Франка вирішив заглянути у секонд-хенд.
В подібних магазинах речі купляю рідко. Чому так? Та ніяк мої руки туди не доходять, а якщо й прийду, то вже нема що купляти. Народ вже все розібрав.
Щось сьогодні погода явно не радує. Пробує вилізти сонечко, але як тільки воно починає світити, то одразу ж налітають хмари його закривають. А то й потім взагалі починає падати дощ.
Хочеться літа, а не думати чи одягати куртку та чи брати з собою парасолю.
В такі дні Ігор Воробус починає писати в блозі на філософські теми. Їх у мене трохи назбиралося, то ж треба ідеї потрохи викладати у світ.
«І знову порожня кімната та вистигнув мій чай…» - напевно так можна описати мій внутрішній стан. Бо за вікном йде дощ, а зараз шоста десять ранку і я не можу спати, як зазвичай. І я думаю про те, що буде далі і чого не буде. Моя душа ніби порожня кімната, але це вже не важливо…
За вікном йде дощ, сотні капель розбиваються об скло вікна моєї кімнати, створюючи приємний та знайомий шум. Не знаю чому, але шум дощу завжди заспокоює, ніби створює звуковий покрив та затишок. І це добре, мені потрібен затишок, саме тут і саме зараз.
Сьогодні звичайний день, зовсім звичайний, нічим не відрізняється від інших, проте є одне “але”. Мені здається, що я щось втрачаю та не можу зрозуміти що саме. Це дивне відчуття, я хочу визначитись, але не можу, я багато чого не розумію.
В навушниках звучить пісня Guns N’ Roses - November Rain. Вона прекрасна, звуки електрогітари ретро стилю гармонійно вливаються в мою свідомість і наповнюють мене відчуттями затишку, який так прагнеш знайти восени.
І знову це я – Yarik.
І за час відсутності Ігоря Воробуса, який поїхав підкоряти чергові вершини спробую порадувати вас черговою публікацією.
Як завжди, вона буде у стилі думок й матиме на цей раз назву – «Надія реальна чи ні?».
Довгих вступів робити не буду, а перейду до суті.
Черговий день наступив, знову вихідні, які вже зараз так виглядає що будуть не дуже то й теплими. Але, це завадить випускати нам у світ нові публікації.
І знову я- Yarik на сторінках блогу про Львів. Бачу, що вчорашня моя публікація «Бути сук…ю – це назавжди" викликала фурор. Такі у мене зараз думки й нічого з цим не вдієш.
Як ви зрозуміли, після творчої відпустки я повертаюся….