14.06.2016 р. 
Недавно помітив, точніше відчув, що в мене не так багато часу для себе. Та все ж знаходжу його і намагаюсь щось писати.
А писати я хочу, і надіюсь що тобі це подобається, або хоча б мої розповіді, можливо частково, але залишаються в твоїй пам’яті, або ж залишають приємні відчуття. Взагалі, мені було б цікаво дізнатись про те, що ж тобі хотілося б прочитати, що було б цікавим, тобто, про що мені написати. Я надіюсь, що ти мені про це скажеш.
До речі, вибач що не привітався, напевно надто сильно «завис» у своїх роздумах.
Отже, я пишу, принаймні намагаюсь писати.
Читати далі...
Відчуття
Недавно помітив, точніше відчув, що в мене не так багато часу для себе. Та все ж знаходжу його і намагаюсь щось писати.
А писати я хочу, і надіюсь що тобі це подобається, або хоча б мої розповіді, можливо частково, але залишаються в твоїй пам’яті, або ж залишають приємні відчуття. Взагалі, мені було б цікаво дізнатись про те, що ж тобі хотілося б прочитати, що було б цікавим, тобто, про що мені написати. Я надіюсь, що ти мені про це скажеш.
До речі, вибач що не привітався, напевно надто сильно «завис» у своїх роздумах.
Отже, я пишу, принаймні намагаюсь писати.
Читати далі...
Зараз пів-на дванадцяту і я не сплю, я все думаю про життя.
В плейлисті на повторі грає тільки одна пісня, грає вже більше ніж годину, але продовжує давати мені неймовірні думки та насичений настрій. Це пісня Еверест, з нового альбому українського гурту ОЕ.
Літній вечір, його не вистачає. Їдучи сьогодні з роботи додому прочитав одну цікаву річ, я коротко перекажу те що там було:
«Нам є з ким гуляти, нам є з ким говорити та з ким провести час, але в нас немає тих з ким можна просто дивитись на зорі».
Я пам’ятаю один з теплих літніх вечорів. На вулиці темно, на небі видно зорі та ледь світить вуличний ліхтар, створюючи приємну атмосферу.
А далі Воробус трохи буде бавитися у філософа за час відсутності публікацій від автора публікацій – читача з ніком Yar_ik.
І як ви думаєте, про що ми будемо говорити далі? Не важко здогадатися, що про алкоголь, адже завжди мене цікавило питання – чи можуть люди просто десь зібратися щоб його не розпивати.
Проводив дослідження достатньо таки тривалий час і ось які мої домисли.
Ну ось, і завершився робочий тиждень, попереду вихідні. І в кожного різні плани: хтось хоче гарно їх відгуляти, інші – провалятись у ліжку, а ще хтось буде подорожувати.
В кожного все по різному.
Я стояв перед своїм будинком дивився у небо. Воно було сіре, принаймні так мені здавалось. Звичайне нічне небо, нічим не примітне та зовсім не особливе.
Але я стояв та дивився і дивлячись довше я побачив, що воно темно-синє та різних відтінків. Без сонця небо виглядає по-іншому, ніби краще.
Раніше давав відповідь на свої питання про те, чому так мало друзів і чи взагалі їх має бути багато.
Але тема не зовсім розкрита, є ще запитання, а вони потребують відповідей. Жаль, що не завжди легко знайти відповіді. Але завжди треба їх шукати, навіть якщо не знайдеш, то спроба знайти відповідь набагато краще ніж нічого.
Чому нас залишають друзі або ж просто ті люди, які були нам близькі? Чому, ті кого ми знали в дитинстві та ділилися всім, зараз ніби на знають нас. Чому ми втрачаємо людей?
Перерва, зробив перерву під час роботи, щоб відпочити. Іноді вона просто необхідна. Я вийшов на балкон та сперся на поручні. Йшов дощ, він був такий потрібний, його так чекала земля. Вона була спрагла від тривалої спеки. Та не тільки земля чекала дощу, я також його чекав.
Я чекав тієї прохолоди, мені потрібно було освіжитись ментально, очиститись від того що зібралось десь у мені та не давало мені спокою.
А тепер поговоримо на таку цікаву тему сьогодення як секонд-хенд.
Справа у тому, що у період кризи в Україні все більше людей заходить у подібного роду магазини щоб купити одяг, речі та взуття, які вже колись були в користуванні інших людей.
На даний час цей бізнес набув такого розвитку, що куди не глянеш – всюди «бомонди».
Сьогодні знову на вулиці спека, важко дихати та постійно хочеться пити.
В таку спеку навіть важко думати, насолодитись улюбленою музикою ти просто розcлабитись.
Їдучи в громадському транспорті виникає тільки одне бажання - відчути приємну прохолоду. І ось відчуваючи так звані "муки" від пересування наповненою людьми маршруткою я згадав про зиму та про те, яка приємна прохолода. Але, водночас згадалось і те, що зимою постійно виникає інше бажання - зігрітись.