20.05.2016 р. 
Щодня зустрічаю на вулицях міста закохані пари, це звичне явище.
Хтось йде тримаючись за руку, або стоїть в обіймах своєї половинки, хтось влаштовує сварки по серед вулиці, а ще хтось інший прощається ніби в останній раз.
Всі ці ситуації знайомі, здається, кожній людині. Майже кожен переживав закоханість, приємні почуття чи нещасливе кохання. Це все невід’ємна частина нашого життя.
Але чому я про це пишу? Я і сам не можу дати відповідь на це запитання. Напевно пишу про це тому, що це мені близько і я маю певні думки щодо цього явища.
Так що таке кохання?
Читати далі...
Про кохання та решта всього
Щодня зустрічаю на вулицях міста закохані пари, це звичне явище.
Хтось йде тримаючись за руку, або стоїть в обіймах своєї половинки, хтось влаштовує сварки по серед вулиці, а ще хтось інший прощається ніби в останній раз.
Всі ці ситуації знайомі, здається, кожній людині. Майже кожен переживав закоханість, приємні почуття чи нещасливе кохання. Це все невід’ємна частина нашого життя.
Але чому я про це пишу? Я і сам не можу дати відповідь на це запитання. Напевно пишу про це тому, що це мені близько і я маю певні думки щодо цього явища.
Так що таке кохання?
Читати далі...
Напевно, не я один бував на дахах будинків, і не мені одному це подобається. Чим старіше місто, тим цікавіші там дахи: різні чудернацькі надбудови, химерні комини покриті бляхою, та просто рівна, добре просмолена площа даху.
Іноді виходячи на дах під час теплої погоди або ж після дощу, можна відчути трохи дивний, але приємний запах. Тобі теж напевно знайомий запах, тепла коли вилазиш на дах,особливо ввечері, коли в повітря вже прохолодне, а саме просмолене покриття віддає тепло, яке отримувало весь день.
Ну ось, я знову пишу. І маю написати щось нове, але іноді не завжди знаю що писати і в голові стає тісно. Ні, я знаю що писати, просто ідей голові більше ніж часу, щоб їх викласти.
І я почав писати, написавши один абзац, зразу його стер, бо зрозумів, що зараз в мене не настрій для чогось складного на роздуми, як кажуть «філософського». Зараз я хочу написати про щось більш буденне та просте.
А що далі?
Таке питання, хоча б раз у житті, задавав, напевно, кожен. Чи після закінчення школи, або іншого навчального закладу, чи після звільнення з роботи або ж після закінчення стосунків з коханою людиною.
Кожна людина за своє життя відчуває приплив адреналіну. Зазвичай це круті відчуття: серце б'ється з великою швидкістю, розширюються зіниці, швидке дихання та відчуваєш приплив неймовірно велику кількість енергії. Комусь це відчуття не дуже подобається, бо він звик до спокою, а хтось навпаки залежний, як наркоман, потребує постійної дози адреналіну.
Я ж не можу себе віднести до першого типу людей,але до другого також. Хоча іноді мені дійсно не вистачає цього відчуття. Недавно я писав про мотивацію та про те, що досить скаржитись і просто треба взяти і зробити те що хочеш. Та не завжди в мене виходить зробити те, що хочу, потрібен якийсь поштовх, мотивація. І дуже часто таким поштовхом, є адреналін в крові. Хоча він вже як наслідок від впливу та сприйняття різних подій та речей.
Це знову я, і знову пишу.
Я надіюсь, ще не стомив тебе своїми роздумами, адже ти таки зайнята людина, зі своїми справами, проблемами, переживаннями, маленькими частинками радості, які хочеш лишити тільки собі, та зі своїм особистим часом. Та не переживай, довго тебе не відволікатиму.
Привіт, так, я знову тут, я знову пишу, тому що хочу розповісти тобі про те, що мені так сподобалось і що було таким красивим. Я хочу написати тобі про світанок, ніби звичне явище, тобто сонце підіймається із за горизонту та освітлює все навколо.
Але знаєш, тут не все так просто, не все так буденно, тут таки є щось магічне і я в цьому впевнений. Заснув я досить рано, якщо порівняти з тим часом, коли я лягав зазвичай, ну і прокинувся також рано. В мене були сили, я відпочив і в мене було бажання щось робити.
Не сказав би, що люблю дощ, але і не сказав би, що не люблю.
Дивно так, коли не розумієш, що саме відчуваєш. Сьогодні їхав з роботи, сидів та просто слухав музику не звертаючи увагу на людей і те, що відбувається навколо. Недалеко від своєї зупинки подивився у вікно та побачив, що йде дощ, по спині мимоволі пробігли мурашки.
Подумав, що це не дуже добре бо не маю з собою парасолі, а я не хочу бути мокрим. Та й хто захоче, в не дуже теплу погоду, точніше холодну, змокнути до нитки, а злива таки була не слабенька.
Сьогодні нарешті сонячна погода! Я сидів у парку та насолоджувався життям.
Як це було? Прийшов до парку щоб дочекатися зустрічі, чекати було не довго, всього лиш двадцять п'ять хвилин.
Тому я зручно вмостився на лавочці, зняв свій рюкзак, вимкнув музику та сховав навушники. Діставши книгу, я вже хотів почати читати, проте цього не зробив.
Чай, таке цікаве та незвичне слово.
Воно походить від північно китайського chá[, - напій, що отримується заварюванням, варінням або настоюванням підготовленого листа чайного куща.
Зі словом чай пов'язано надто багато речей, хоча краще сказати, що воно вбачає як щось просте так і незвичайне, духовне. Я просто п’ю чай чи може в мене тисячі думок, а терпкий присмак чорного чаю допомагає налаштуватись на конкретне.