Недавно помітив, точніше відчув, що в мене не так багато часу для себе. Та все ж знаходжу його і намагаюсь щось писати.
А писати я хочу, і надіюсь що тобі це подобається, або хоча б мої розповіді, можливо частково, але залишаються в твоїй пам’яті, або ж залишають приємні відчуття. Взагалі, мені було б цікаво дізнатись про те, що ж тобі хотілося б прочитати, що було б цікавим, тобто, про що мені написати. Я надіюсь, що ти мені про це скажеш.
До речі, вибач що не привітався, напевно надто сильно «завис» у своїх роздумах.
Отже, я пишу, принаймні намагаюсь писати.
Читати далі...
9.07.2016 р. 
Черговий день наступив, знову вихідні, які вже зараз так виглядає що будуть не дуже то й теплими. Але, це завадить випускати нам у світ нові публікації.
І знову я- Yarik на сторінках блогу про Львів. Бачу, що вчорашня моя публікація «Бути сук…ю – це назавжди" викликала фурор. Такі у мене зараз думки й нічого з цим не вдієш.
Як ви зрозуміли, після творчої відпустки я повертаюся….
Читати далі...
А тепер про сумне.. Як без цього.
Війна на Сході нашої країни триває й чує моє серце, що так просто там це все не завершиться. Так виглядає що зараз там просто відбувається замороження конфлікту й щось так здається незабаром Донбас буде щось на зразок Придністров’я.
Тим не менше, бої там тривають і нещодавно Україна понесла чергову втрату серед військових.
Сподівався Воробус, що його загадку буде відгадати важко, але вже з першого разу людина з ніком – «вау о це загадка» написала що скульптура скрипаля знаходиться в одному з будинків напроти стадіону де часто проводяться футбольні поєдинки як на обласному, так і на аматорському рівні.
Так, так, автор блогу зачастив на Погулянку й у найближчі дні буде багато постів саме звідти.
Зараз пів-на дванадцяту і я не сплю, я все думаю про життя.
В плейлисті на повторі грає тільки одна пісня, грає вже більше ніж годину, але продовжує давати мені неймовірні думки та насичений настрій. Це пісня Еверест, з нового альбому українського гурту ОЕ.
Літній вечір, його не вистачає. Їдучи сьогодні з роботи додому прочитав одну цікаву річ, я коротко перекажу те що там було:
«Нам є з ким гуляти, нам є з ким говорити та з ким провести час, але в нас немає тих з ким можна просто дивитись на зорі».
Я пам’ятаю один з теплих літніх вечорів. На вулиці темно, на небі видно зорі та ледь світить вуличний ліхтар, створюючи приємну атмосферу.
А далі Воробус трохи буде бавитися у філософа за час відсутності публікацій від автора публікацій – читача з ніком Yar_ik.
І як ви думаєте, про що ми будемо говорити далі? Не важко здогадатися, що про алкоголь, адже завжди мене цікавило питання – чи можуть люди просто десь зібратися щоб його не розпивати.
Проводив дослідження достатньо таки тривалий час і ось які мої домисли.
Ну ось, і завершився робочий тиждень, попереду вихідні. І в кожного різні плани: хтось хоче гарно їх відгуляти, інші – провалятись у ліжку, а ще хтось буде подорожувати.
В кожного все по різному.
Я стояв перед своїм будинком дивився у небо. Воно було сіре, принаймні так мені здавалось. Звичайне нічне небо, нічим не примітне та зовсім не особливе.
Але я стояв та дивився і дивлячись довше я побачив, що воно темно-синє та різних відтінків. Без сонця небо виглядає по-іншому, ніби краще.
Раніше давав відповідь на свої питання про те, чому так мало друзів і чи взагалі їх має бути багато.
Але тема не зовсім розкрита, є ще запитання, а вони потребують відповідей. Жаль, що не завжди легко знайти відповіді. Але завжди треба їх шукати, навіть якщо не знайдеш, то спроба знайти відповідь набагато краще ніж нічого.
Чому нас залишають друзі або ж просто ті люди, які були нам близькі? Чому, ті кого ми знали в дитинстві та ділилися всім, зараз ніби на знають нас. Чому ми втрачаємо людей?